ЧОРНА ГОРА НАД ЛЬВОВОМ. Городище енеоліту та святилище слов’ян

ЧОРНА ГОРА НАД ЛЬВОВОМ. Городище енеоліту та святилище слов’ян

- вгору?
- тільки вгору!

Коли я був малий, то чув від бабці дуже багато різноманітних оповідок про рідний край. Як виростав, то сі історії стали основов глибшого зацікавлення минулим Батьківщини. Звісно, пізнання старовини зруйнувало одні міфи в моїй голові, але й під го впливом виникли цілком наукові теорії.
Мо́є особливе зацікавлення минулим слов’ян привело до того, же теперки мені цікаво ще й минуле предків моїх предків — минуле галлів, германців, тракійців та інших, які свого часу зробили вагомий культурний та генетичний внесок у розвій рідного мені етносу. Щоразу нитки минулого ведут ня в ще більшу глубину, яка приваблює, наче кирниця мудрости, прохолодов та свіжістьов знань.

Пишучи про городище-святилище на Богиті й можливий зв’язок тамтешнього дольмена із культуров лійчастого посуду, натрапив на згадки про інші місця, де є поселення сеї археологічної культури в Галичині. Серед таких є Малі Грибовичі, над якими наче брова нависла Чорна гора. Як ся подивити на ню з супутника й включити уяву, то мож помітити, же гора витягнута із заходу на схід, мов яка гадина (змія) з головов на заході та хвостом на сході. Навіть, якщо то не є штучним насипом, то руки людини так чи інакше ся приклали до кряжу — чи не по всьому го периметру йде щонайменше два рівні терас. До речі, на північно-західних землях слов'ян відомий курган епохи бронзи, довжина якого становит 115 метрів, а висота пагорба — 65 метрів, і то є підтвердженням того, же давні люди були спроміжні на ґрандіозні споруди, які потребували складних на той час рішень та довготривалих фізичних робіт.

Отже, на північ від Львова є два села — Грибо́вичі Малі та Великі. Відносно родюча земля, вдосталь води та придатні для оборони від можливих нападників гори привабили сюди людей ще в сиву давнину. Наразі на кряжі, який височіє над селами, виявлено та розкопано городище культури лійчастого посуду, а також слов’янских часів.
Поселення в урочищі «Чорна Гора» (висота близько 340 метрів над рівньом моря) займає північно-східний схил горбистого пасма Львівского Розточчя. Таке заселення височин є однов з топографічних ознак культури, прикладом чого годні слугувати пам’ятки: Львів (Високий Замок), Винники (Жупан, Лисівка), Потелич, Підгородище, Ситихів, Тростянець, Которини [А. Гавінский], Богит, котрі були природно захищені і важкодоступні для ймовірного нападу споріднених або іншокультурних громад. Цілком можливо, же назва урочищ «гора» є визначальнов для поселень культури лійчастого посуду: «Чорна гора» в Малих Грибовичах, «Кам’яна Гора» в Тростянці, «Біла гора» в Ситихові [М. Пелещишин].

Пам’ятка на Чорній Горі відома з початку 20 століття і ся пов’язувала із городищом слов’янского часу зламу першого та другого тисячоліть. Обстеження тут проводили Я. Білінкевич, К. Гадачек (виявив фрагменти слов’янского посуду із хвилеподібним орнаментом та поселення дослов’янского періоду), Б. Януш (подав топографію місцевости та опис городища й валів), М. Смішко (провів ґрунтовні дослідження чи не всього городища), М. Пелещишин (встановив, же поселення займає площу 110x60 метрів, зібрав колекцію із зернотерок, крем’яних ножів, скребків, пошкоджених сокир, фраґментів горщиків, амфор, черпаків, кількох пряслиць та мініатюрної глиняної сокирки), О. Корчинский. Загалом виділено 360 посудин, серед них є горщики, вази, чаші, амфори, друшляки, черпаки, миски, фляги, мініатюрні посудинки. Окрему групу становлят денця та ручки від посудин. Енеолітичне поселення в Малих Грибовичах датуют орієнтовно 3050–2600 роками до нової ери [А. Гавінский], але так чи інакше ся лишає потреба в радіовуглецевому аналізі та комплексному дослідженні.
Наявність друшляків вказує на ймовірне сироваріння та вживання молочних продуктів, отже на наявність здатности засвоювати молоко навіть у зрілому віці, яка ся з'явила з розповсюдженням генів толерантности до лактози, які виникли в Північній Европі близько 5000 років до нової ери й з'явили ся в місцевого населення разом з культуров лійчастого посуду.
На Чорній горі виявлено фрагментарні залишки локального варіанту пізньотрипільскої культури, волино-люблінскої (вказує на взаємини місцевого населення із сими племенами). Найбільше залишок - культури лійчастого посуду та слов’янских часів зламу першого та другого тисячоліть [А. Гавінский].
Варто зауважити, же культура лійчастого посуду — найдавніша археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту (датує ся 4000-3000 роками до нової ери), існувала на території сучасних Данії, Південної Швеції, Нідерландів, Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Волині, Галичини й Поділля (на останніх краях були поширені її пізні локальні варіянти). Названа за типовов формов кераміки — кубку з лійкоподібнов шийков. Населення сеї культури широко застосовувало у своїх культових спорудах камінь, залишивши після себе велику кількість мегалітів (ймовірно, в тім числі на Богиті, коло Скалата тощо). Представники сеї культури могли бути носіями Y-ДНК гаплогрупи I1а, яка, до речі, властива длябіля 5% чоловічого населення Галичини.

Враховуючи, же поселення на Чорній горі є одним з найбільших та досліджених з тої давнини, воно мене природно зацікавило. Я ся запас грішми, мапов та добрим настроєм й запросив им друга Василя з собов. Зі Львова ми приміским транспортом ся відправили в Грибо́вичі (спочатку є вказівник «Грибовичі», а лиш після него — спочатку «Великі Грибовичі», а тогди - «Малі Грибовичі»). Добре асфальтованов дорогов ми дійшли смо до церкви, а по тім вийшли смо вуличками в кінець села. Звідти ми ся підняли на східний край кряжу-хребта. Відразу було помітно тераси.

На східному краї видко рови від окопів. Очевидно, їх викопали в одній зі світових воєн — все таки, височина є панівнов на місцевости, отже, - стратегічнов.
Південний бік кряжу забудований дачами. Частина з них покинуті. В деяких жиют (принаймні, іноді) люди. Ми з другом застали кількох осіб, які працювали на городах.
Північний бік хребта крутий. Чи не весь порослий переважно листяним лісом. Серед дерев багато буків, грабів, через що на долівці майже ніц не росте (сі види дерев виділяют речовини, які приглушуют ріст більшости рослин).

За основу ми мали мапу з Ґуґла та карту-схему, яку виконав О. Корчинский (я ї трохи підправив та наклав на супутниковий знімок).

Я і друг ся рухали хребтом рівно на захід — до городища. По праву сторону від нашого керунку я запримітив вирівняну ділянку (на мапі вище розташована на північний схід від городища). Ніякими валами від материка вона ся не відділяє, но з трьох боків оточена терасами.

З сеї тераси ся зачинає стежка, яка колись була дорогов (на що вказує ширина вирівняної смуги, по центрі якої проходит стежка). Між стежков та схилом помітно залишки ймовірних валу та рову.

Стежка ся піднімає вгору і досит скоро виводит до східних валів городища, найбільший з яких є найвищов точков хребта. Загалом, то з материка найчіткіше ся виділяє власне він, но перед ним (із східного боку) є кілька інших. О. Корчинский їх виділив 4-5, а на місцевости їх добре помітно три, і то вони трохи переривчасті, часом і ся сходят докупи.
По ліву руку від стежки, яка веде на городище через найвищий вал, є яма. Можливо, то відносно сучасний розкоп (про інше джерела не повідомляют).

З великого валу ся відкриває вид на городище та на ділянку, оточену ймовірним ритуальним валом і яка прилягає до найвищого валу.

На захід від великого валу є ділянка, оточена ритуальним валом (дивіт ся мапу-схему). Висота сего валу — не більше як пів метра від материка. До ритуального валу навпроти найвищої точки валу східного прилягає п’єдестал. Він малопомітний здалека, але при близькому огляді го видко добре. За формов він нагадує невисокий конус. Кілька кроків на південний схід від п’єдесталу є яма. Ймовірно, ритуальна. Зараз коло неї росте багатостовбурне дерево (граб). За аналогіями можна припустити, же тут було капище — на Звенигороді, наприклад, храм та капища примикали до валів.
На мобільному телефоні друга є застосунок, за допомогов якого можна шукати метали. Коли ми наближали пристрій до мого ножика, рівень електромагнітного поля піднімав ся до 60-62 одиниць. Коло ґрунту «стандартно» був в рамках 38-42. Звісно, телефон не є досконалим для подібних замірів, але наш інтерес задовільняв, точніше — розпалював. Наприклад, на п’єдесталі рівень електромагнітного поля був 7-9 μΤ, тоді як навколо — орієнтовно в межах «стандартного». Подібний низкий рівень поля ми з другом виявили смо в ямі на розкопі великого валу та на першому рівні тераси на південь від городища.

Саме городище-святилище має вигляд трикутника із заокругленими кутами. Го південний кут йде майже точно на південь (трішки із схиленням на схід).
На південь від ритуальної ями у зовнішньому валі городища є розрив. Його ширина — якраз на ширину фіри, воза чи іншого транспортного засобу. За моїм припущенням, тут були ворота. Візуально можна простежити втрамбовану стару дорогу (тепер заросла травами та деревцями), яка йде від брами вниз по схилу серпантином.

Від краю городища (зовнішнього валу) до краю першого рівня тераси — приблизно 30 метрів. Мої заміри ся збігли із замірами О. Корчинского. Тераси на мапі-схемі позначені сіров барвов.
На краю тераси на захід та на північ від городища добре видко невисокий вал, подекуди коло нього є рів.

Вал навколо городища-святилища є практично неперервним, лиш деколи вищий, деколи нижчий. На терені видно, же городище було побудоване на природно найвищому місці хребта, на схилах якого були насипані тераси. В який час то було зроблено, встановити важко, але згадані в тексті дослідники вважали, же то ся відбуло в період побуту тут населення культури лійчастого посуду.
Західна частина валу трохи вища, ніж північна та південно-західна, але нижча від східної.

Дослідники встановили, же усі вали (передусім мова про східні) були насипані з однорідної глини [О. Корчинский, М. Пелещишин]. М. Смішко фіксував однакову структуру невисокого валу (2-2,5 метри) - скупчення перепаленої глини з прошарками попелу та деревного вугілля, отже, гіпотетично, вал був скріплений дерев’яними конструкціями, після спалення яких залишили ся завали обпаленої глини.
О. Корчинский зазначав, же культурний шар слов’янского часу відсутній, ся стрічают лиш окремі знахідки, що може вказувати на нетривале перебування людей в сему місці, а вали за своїм характером мають швидше ритуальний, аніж оборонний характер. М. Смішко датував слов’янске городище 12-14 століттями [А. Гавінский], хоч за візуальними ознаками можна припустити й раніший час виникнення. Се є цікавим, бо на вказаний період припадає час язичницького ренесансу як на землях Галичини, так і загалом західних слов’ян. До речі, орієнтовно в той самий період існувало язичницьке святилище коло Залужжя.

За характерними ознаками можна припустити, же на сему кряжі було давнє городище-святилище: усі головні споруди розташовані на найвищій точці пасма-хребта; наявний спеціально облаштований майданчик для обрядів, який оточений ритуальними валами — сакральнов межов святилища; є залишки ймовірного капища із жертовнов ямов чи п'єдестал для ймовірного ідола й місце для вогнища; відсутність залишок звичної житлової або господарскої забудови слов’янских часів на самій вершині. Се городище було побудованим в досить ранні часи (енеоліт) й було житловим (виявлені залишки жител), а місцеві слов’яни (ймовірно, хорвати) в Середньовіччі го використовували в ритуальних цілях.

В старі часи (та й в нові теж) люди фест шанували гори: на них будували святилища, вважали, же там жиют їхні боги. Загалом, гори — то одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях - наприклад, слов’яни в горах чи на їх вершинах розташовували храми, капища, жертовники тощо (язичники часто обирают панівне в терені узвишшя).

Городище-святилище на Чорній горі, очевидно, входило в мережу святилищ в районі сучасного Львова і є важливим для пізнання історії рідного краю.

_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2-6 травня 2013 року