Холотеїзм як філософська основа слов'янського світогляду

На тему світогляду предків я вже писав неодноразово. За роки погляди на дещо змінилися, тому багато попередніх напрацювань потребують зміни. Але і на багато що погляди ще більше устійнилися, знайшли підтвердження в писемних та неписемних пам'ятках минулого. Разом з групою зацікавлених людей, кожен з яких має той чи інший рівень ознайомлення з проблематикою, свої погляди щодо як минулого, так і майбутнього віри предків, після тривалої праці синтезували філософські основи слов'янського світогляду, намагаючись дати їм якомога лаконічніші визначення (дефініції). 

До теми дефініцій.

Наш світогляд належить до теїзму (релігійне або філософське переконання існування найвищої, надсвітової істоти – Бога, яка створила матеріальний та духовний світ, його підтримує та ним керує).

Враховуючи усі істотні ознаки нашого богорозуміння, найбільш коректним буде такий термін для означення нашої релігії (системи знань, віри та обрядів):

БАГАТОПРОЯВНИЙ СИСТЕМНИЙ ХОЛОТЕЇЗМ

(від грецького holos – цілий, цілісний)



Це достатньо повно описує наше богорозуміння, адже: 

• Бог цілісний, єдиний в усіх своїх еманаціях/Проявах, як в Сущому, так і поза ним, як в Твореному, так і поза Твореним, до/після Твореного (холотеїзм). 

• Бог єдиний, проте багатопроявний – формує власні еманації різних рівнів і різної компетенції для виконання окремих задач в Сущому. Еманації поділяються на універсальні і спеціальні, а також на локальні націопрояви/національні Пантеони. Цей постулат визначає, що всі Боги всіх часів і народів є істинними – бо є еманаціями єдиного Бога. 

• Бог ієрархічний – Прояви Божі творять чітку ієрархічну структуру в Богові відповідно до обсягу компетенцій, до характеру відповідальності, до типу функцій, до міри прив’язки до Яви/ матеріального світу.

• Бог системний – всі еманації через ієрархію, вертикальні та горизонтальні зв’язки творять логічну, взаємопов’язану, несуперечливу систему реалізації Задуму Божого/ творення гармонії в Сущому. 

• Бог іманентний – одночасно присутній у всіх своїх Проявах та в усьому твореному, розвивається через інструменти Сущого, доступні Проявам та твореному. Бог як кожний Прояв є самостійною особистістю, з емоціями, пам’яттю, індивідуальністю, характером і вподобаннями. Але водночас кожен Прояв Божий є складником єдиного і цілісного Бога. 

• Бог трансцендентний – позамежний по відношенню до Сущого і недоступний теоретичному пізнанню з Сущого. Бог існував до творення Ним Сущого, існує одночасно в Сущому і поза ним, доки Суще триває, існуватиме після завершення Сущого. В Сущому виявлений тільки частково через власні еманації, процес та інструменти творення. Трансцендентний Бог не може мати жодних визначень чи імен, тож називається нашим родом за функцією – Род, Той, що породив Суще і всі Прояви Свої. 

• Бог абсолютний і довершений – трансцендентний Род є нетворений, безпочатковий, нескінченний, незнищенний, безмежний, всюдисущий, всезнаючий і вічний.

• Бог розвивається – одночасно і є абсолютним, і перебуває у постійному вдосконаленні та розвитку. Саме в свідомому прагненні до розвитку абсолютний і довершений Род породив Суще як засіб розвитку Себе, і еманував Прояви. Через Суще і Прояви як інструмент відбувається ускладнення і вдосконалення Бога. Тому метою існування Сущого, еманування Проявів Божих, створення матеріального світу і розумних істот є творення гармонії – як матеріалу і інструменту розвитку Бога. 



Звідси виводимо, яким наше богорозуміння не є, які риси йому не властиві, чи виражені слабко або частково. А саме:

• Наш світогляд має ознаки пантеїзму, згідно з яким Бог та сотворене Ним становлять єдність. Враховуючи, що пантеїзм є позначенням доволі широкого набору поглядів, варто зазначити, що наш світогляд не є фізіомоністичним пантеїзмом (пандеїзмом), згідно з яким божество є початком і основою всіх речей (все/природа є Бог), але існує тільки світ, природа, яку прихильники цього напряму називають Богом, тим самим позбавляючи Бога самостійного існування. За нашим світоглядом є особистісний Бог, що не «звузився» лише до природи/створеного – Бог є більшим за природу, планету і Всесвіт, за матеріальне і за духовне. Наш світогляд має ознаки панентеїзму, згідно з яким світ перебуває в Бозі, але Бог не розчиняється у світі, – оскільки є активні і численні Прояви Божі, при тому повноцінні особистості, окремішні й індивідуальні. 

• Наш світогляд має ознаки політеїзму, згідно з яким існує більше одного Бога. Але для нас віра у багатьох Богів не заперечує, а лиш підтримує віру у всемогутнього і всезнаючого цілісного Бога. Згідно з нашим богорозумінням, всі еманації є Проявами одного Бога, хоча при тому повноцінні самостійні особистості з власним ареалом функцій та відповідальності. 

• Наш світогляд не є монотеїзмом – ані ексклюзивним, згідно з яким Бог є неподільним, виключним і незмінним; ані інклюзивним, адже Прояви Божі не є «іншими обличчями того ж Бога», але Його еманаціями, різними за компетенціями і масштабами впливу на Суще. За нашим богорозумінням, Бог є цілісним, але в той же час – багатопроявним; досконалим – але водночас вдосконалюваним через Свої іманентні Прояви та творіння. Відповідно, холотеїзм є вищою формою богорозуміння, ніж монотеїзм – оскільки не відмовляє Богові у змінах і розвитку, а також не заперечує жодної релігії світу, не визначає їх помилковими чи неістинними. 

• Наш світогляд не є класичним енотеїзмом, згідно з яким Божества перебувають у кровних зв’язках, відбувається народження одних іншими. За нашим світоглядом, ніхто нікого не "народжував", немає прямої родинної ієрархії. У випадку Старших Проявів, Сутності є нижчі від Іпостасей не тому, що Іпостасі їх "народили", і не через меншу силу – але лише через меншу універсальність стосовно Сущого: породжене Родом Суще вже було сферою компетенції іманентних Начал (бо трансцендентний Род є не до порівняння більшим від Сущого – тому еманував з себе іманентні Начала, би порядкували на цьому рівні). Так само Суще від Великого вибуху вже є сферою компетенції Законів/Іпостасей – бо почало бути. Але від того моменту і до реалізації компетенцій Сутностей могло минути як завгодно багато часу (чи не-часу) – аж поки щось почало творитись руками Дажбога і нищитись Радогостовими. Хоча, в масштабах планети Іпостасі і Сутності є, фактично, рівними. На рівні Стихій і субстихійних Молодших Проявів також задіяний принцип еманацій: кожен з Сімох кожної зі Стихій є частковим втіленням Стихії, а не цілком окремою "породженою" силою. 

• Наш світогляд не є деїзмом, згідно з яким Бог після творення не втручається у створене. Адже за нашим світоглядом Бог у всіх своїх Проявах, в тому числі локальних націопроявах, ніколи не припиняв і не припинить діяти в Сущому.

• Наш світогляд також не є і монолатрією (переконання, що певний Бог домінує над всіма рештою Богів, в результаті чого формується домінантний культ і певна кількість локальних другорядних культів) – бо наше богорозуміння визнає цілісного трансцендентного Бога, котрий саме через трансцендентність не діє напряму в Сущому, тож і домінантний культ трансцендентного Бога є неможливим. Доступною ж в Сущому є взаємодія з іманентними еманаціями Бога – і тут так само не може бути домінантного культу, оскільки система іманентних Проявів Божих є суворо структурованою та ієрархічною, зі специфічними сферами відповідальності в кожного. Тому можуть формуватись хіба локальні і ситуативні домінанти у вшануванні того чи іншого Прояву Божого/ Бога в конкретний момент, в конкретній місцевості, за конкретних обставин, для конкретної людини/ групи людей. Змінюються ті чи інші вихідні дані – змінюється і культова домінанта, оскільки актуальною стає опіка інакшого Прояву Божого, котрий має саме необхідній в поточний момент функції і інструменти впливу. При тому це не означає тимчасового занепаду чи відсування на другий план, забуття всіх інших Проявів Божих – оскільки їхні сфери відповідальності так само тісно пов’язані з іншими сторонами буття людини/ групи людей/ громади. 



Прийде час і ця коротка замітка обросте доповненнями, прикладами з писемних та неписемних джерел, поясненнями, як ті чи інші погляди предків проявлялися у обрядах. А наразі лиш процитую Гельмольда, 12 століття: «Серед різноманітних божеств, яким вони присвячують поля, ліси, прикрості і радості, вони визнають і єдиного бога, що панує над іншими в небесах, визнають, що він, всемогутній, піклується лише про справи небесних, вони [інші боги], підкоряючись йому, виконують покладені на них обов'язки, і що вони від крові його відбуваються і кожний з них тим важливіше, чим ближче він стоїть до цього бога богів.», який в силу свого розуміння передав погляди предків.  

Мольфар Боріс Явір 

м. Тернопіль